Агросектор України в ЄС: виклики, шанси та адаптація

Майбутнє українського агросектору в ЄС: Виклики, можливості та уроки для адаптації

Вступ України до Європейського Союзу обіцяє кардинальні зміни для вітчизняного аграрного сектору. Цей шлях, попри прагнення України до якнайшвидшої повноправної інтеграції, супроводжується значними викликами, головним з яких є поєднання аграрних ринків. В ЄС існують побоювання щодо можливого "задавлювання" європейських виробників українською сільськогосподарською продукцією. Водночас для українського АПК інтеграція також є серйозним випробуванням, що може боляче вдарити по низці галузей без належної підготовки.

Про те, скільки часу знадобиться українським аграріям для адаптації, на чиєму досвіді варто вчитися та як Україні не лише зберегти, а й посилити свій агросектор у європейській родині, розповіла Олександра Авраменко, голова комітету з євроінтеграції Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ) та радниця віцепрем'єр-міністра з євроінтеграції Тараса Качки.

Чи готові українські аграрії відмовитись від дотацій ЄС?

Нещодавня заява віцепрем’єр-міністра України Тараса Качки про готовність України тимчасово відкласти доступ до фінансування в межах Спільної аграрної політики (САП) ЄС заради прискорення вступу до блоку викликає питання щодо реальної готовності вітчизняних аграріїв до таких умов. Олександра Авраменко наголошує, що наразі про розширення та приєднання України до європейського агроринку активно говорить лише українська сторона.

Європейський Союз зосереджений на перегляді власної САП, що завершиться у 2027-2028 роках і триватиме до 2034-2035 року. Бюджет та умови розподілу дотацій ще формуються, тому Україна, ймовірно, не зможе претендувати на поточний "пиріг". Крім того, САП переглядається кожні сім років, і яким буде наступний її формат – невідомо. Це ставить під сумнів можливість отримання дотацій взагалі.

Український агросектор потребує цих коштів, оскільки європейські країни впроваджували капіталомісткі політики щодо засобів захисту рослин, добрив, благополуччя тварин протягом 15-20 років, маючи фінансову підтримку від САП або власних урядів. Україна ж мусить запровадити ці стандарти дуже швидко, не маючи ані часу, ані достатньої фінансової підтримки. Це може не тільки не допомогти агросектору переналаштуватися, а й зашкодити йому, що є критичним для економіки країни.

Рівень готовності та необхідний перехідний період

За словами Олександри Авраменко, не можна стверджувати, що українські аграрії зовсім не готові. Україна поступово запроваджувала стандарти ЄС ще до підписання Угоди про асоціацію, особливо щодо безпечності та якості харчової продукції для експорту. Проте існують критичні стандарти, до яких потрібно краще підготуватися.

Існує пряма взаємозалежність: чим швидше Україна хоче запровадити стандарти, тим більше фінансової підтримки їй потрібно. Без неї процес потребуватиме більше часу, як це було під час попередніх розширень ЄС. Мета полягає в тому, щоб не втратити українських виробників на цьому шляху, а навпаки – посилити галузь.

УКАБ спільно з провідними аграрними асоціаціями пропонує перехідний період для певних стандартів виробництва до 10 років від моменту вступу. Це бачення донесено як українським урядовцям, так і представникам Брюсселя, але рішення Єврокомісії та держав-членів ще очікується.

Уроки інших країн: Досвід Болгарії, Румунії та Польщі

При адаптації до європейських аграрних стандартів Україна вивчає досвід різних країн:

• В частині виробництва аграрної сировини (зернові, олійні) близький досвід Румунії та Болгарії.
• Для овочівництва та садівництва досвід Румунії та Болгарії цікавий з точки зору уникнення помилок. Болгарський сектор овочівництва, сильний до вступу в ЄС, ослаб після інтеграції. Враховуючи ослаблення українського овочівництва з початку повномасштабного вторгнення, тут потрібна особлива обережність.
• Щодо тваринницької продукції, досвід Польщі є більш релевантним, зокрема щодо підготовки заводів до роботи на європейському ринку.

Олександра Авраменко зазначає, що адаптація нікому не була легкою, оскільки аграрний сектор – це чутливе питання, що стосується життя людей у сільських територіях та продовольчої безпеки. Всі країни максимально відстоювали інтереси своїх аграріїв.

Прикладом країни, яка суттєво посилила свій агропромисловий комплекс після вступу, є Польща. Вона значно наростила переробку, ставши важливим постачальником тваринницької та молочної продукції для багатьох країн ЄС. Цьому сприяли залучення європейських інвестицій та фінансування через Спільну аграрну політику, хоча перші роки також були складними.

Страхи європейських фермерів та перспективи для ринку

Побоювання щодо домінування української аграрної продукції поширені майже серед усіх європейських країн, і, за словами експертки, вони не безпідставні. У 2022 році, коли порти України були заблоковані, і продукцію довелося "виштовхувати" на європейські ринки, це спричинило часткове просідання у сусідніх країнах – Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та Болгарії. Хоча польська, угорська переробка та румунські перевізники отримали додаткові прибутки від дешевої української сировини, для фермерів це мало негативні наслідки.

Олександра Авраменко проводить історичні паралелі з "прикордонними війнами" між Францією та Іспанією, коли остання вступала до ЄС. Французькі фермери тоді перевертали вантажівки з іспанськими товарами, побоюючись конкуренції. Це свідчить про ймовірність повторення подібних протестів на українському кордоні, тому Україна активно веде діалог із секторами для зниження політичної напруги.

Водночас для європейських фермерів приєднання України до ЄС буде корисним. Ринок стане більш збалансованим, менш залежним від зовнішніх шоків та постачань з третіх країн. Європейський Союз разом з Україною стане найбільшим виробником аграрної продукції у світі, що дозволить сильніше впливати на ціни та посилить позиції європейської аграрної галузі.

Україна – сировинний придаток чи повноцінний гравець?

Побоювання, що Україна може перетворитися на сировинний придаток Європи, є поширеними. Проте Олександра Авраменко зазначає, що ЄС, будучи великим виробником багатьох аграрних товарів, також значно імпортує кукурудзу, ріпак, сою, соняшникову та соєву олію, шрот, цукор, м'ясо птиці та яловичину. Якщо Україна стане лише сировинним придатком, цьому протистоятимуть самі європейські фермери, які також є постачальниками сировини для власної переробки.

Щодо можливого "розміну" аграрними галузями (наприклад, закриття цукрових заводів в ЄС в обмін на українські сироварні), експертка вважає це малоймовірним. Кожна країна дбає про власну продовольчу безпеку і не закриватиме повністю стратегічні виробництва, підтримуючи їх програмами. Питання збереження українських галузей, таких як сироваріння, залежить від політики нашого уряду щодо підтримки агросектору, що має бути реалізовано через САП та внутрішні програми.

Які галузі під загрозою та які перспективи дотацій?

За дослідженнями УКАБ, оновлення регуляцій щодо засобів захисту рослин вплине на собівартість виробництва всіх культур. Під найбільшим шоком, особливо на початковому етапі, можуть опинитися:

• Цукровий буряк
• Соняшник
• Овочі, фрукти та ягоди

Галузі, що вже перебувають у відносно слабкій позиції, такі як виноробство та молочне виробництво, потребуватимуть промоції або підтримки. Продукція з ЄС вже ввозиться в Україну на умовах вільного ринку з низькими імпортними митами, тому стрімкого "напливу" не передбачається. Однак швидке запровадження додаткових стандартів ЄС без достатнього часу на адаптацію може призвести до просадки та зростання цін, особливо на овочі.

Щодо дотацій у рамках САП, вони, як правило, передбачені для виробників первинної аграрної продукції (погектарна підтримка), окремі програми для фруктів, малих фермерів, жінок-фермерок, а також підтримка інфраструктури в сільських територіях. Це може суттєво підтримати молочний сектор, зробивши українську продукцію конкурентною.

Хто адаптується легше та реальні терміни вступу

Адаптація до стандартів ЄС буде простішою для тих, хто вже зараз аналізує свою готовність, незалежно від розміру підприємства. Хоча великі агрохолдинги, що мають кілька напрямків діяльності (рослинництво, тваринництво, переробка), матимуть більше аспектів для аналізу. Простіше буде тим, хто вже зараз налагоджує контакти з європейськими партнерами та фермерами, щоб перейняти їхній досвід і уникнути помилок.

Олександра Авраменко підкреслює важливість діалогу на рівні "фермер до фермера", а також через асоціації, для обговорення співпраці та зниження напруги.

Для успішної інтеграції Україна має бути передбачуваною, з чітко розписаним планом дій. Система повинна передбачати поступове збільшення доступу до європейського ринку в міру виконання умов, а не одразу необмежений безмитний доступ, який, як показав досвід "торговельного безвізу", викликає занепокоєння в ЄС.

Реалістичним терміном для погодження вступу України до ЄС експертка вважає до 2030 року. Після цього вже можна буде відраховувати необхідні 10 років для повноцінної інтеграції агрогалузей. Якщо ж фінансова підтримка з боку ЄС (як це було для Польщі у 2002 році) не буде надана, то Україні знадобиться більше часу для підготовки.