"Гострі картузи": правда та вигадки серіалу

Частина інформації в серіалі "Гострі картузи" не відповідає дійсності

Серіал "Гострі картузи" з моменту виходу першого сезону швидко завоював серця шанувальників кримінальних драм. Видатна гра Кілліана Мерфі, який блискуче втілив образ ватажка банди Томаса Шелбі, та вдало підібраний акторський склад зробили його справжнім хітом. Проте не всім відомо, що сюжет "Гострих картузів" лише частково заснований на реальних подіях. Ми розкажемо, що насправді відбувалося в Бірмінгемі на початку XX століття.

• Чи існувала насправді банда "Гострі картузи"?
• Чому молоді люди вступали в банди та називали себе "гострі картузи"?
• Коли зникли банди "гострі картузи"?

Чи існувала насправді банда "Гострі картузи"?

21 липня 1898 року до редакції газети Birmingham Daily Mail надійшов лист, сповнений відчаю, підписаний одним словом – "Workman" ("Робітник"). Видання History Extra наводить його текст:

"Безсумнівно, всі шановні та законослухняні громадяни втомилися від самого поняття хуліганства в Бірмінгемі та нападів на поліцію. Куди б ви не пішли, всюди можна побачити банди "гострих картузів", які часто без докорів сумління грубо ображають перехожих, будь то чоловік, жінка чи дитина. Наважуся припустити, що в 99 випадках із 100 їх навіть не притягують до відповідальності".

Цей лист був негайно опублікований, адже проблема була надзвичайно актуальною. У Бірмінгемі справді існували люди, які носили особливі капелюхи – "біллікок" або казанки з жорсткого фетру з вигнутими полями. Ці головні убори носили, нахиливши над одним оком, через що капелюх знаходився під гострим кутом. Звідси й пішла назва "гострі картузи". Однак, всупереч міфу, на якому побудований сюжет серіалу від BBC, ніяких кепок із лезами в підкладці не було.

Артур Маттісон, бірмінгемський виробник фарб і лаків, був свідком діяльності цих банд на початку минулого століття. У своїх мемуарах він детально описав класичний образ "гострого картуза" того часу:

"Він пишався своїм зовнішнім виглядом і майстерно відповідав образу. Штани-кльош, застебнуті на пряжку, черевики на шпильках, щось на зразок піджака, кричущий шарф і капелюх-біллі з довгими витягнутими полями. Цей капелюх він носив далеко за одним оком, звідси й прізвисько "Гострий картуз". Його волосся було коротко підстрижене, за винятком довгої чубчика спереду, яка була притиснута до чола під кутом".

Хоча серіал "Гострі картузи" заснований на реальних подіях, є ще одна суттєва розбіжність, за даними History Extra. Бандити, відомі як "гострі картузи", не належали до однієї великої організації. Навпаки, їх було кілька, і ці угруповання часто вступали в сутички між собою прямо на міських вулицях. Отже, неможливо точно назвати прототипа Томаса Шелбі – це радше збірний образ, що уособлює численних лідерів бандитських угруповань Бірмінгема до 1920-х років.

Цікаво, що термін "гострий картуз" з'явився в 1890-х роках і був характерний саме для Бірмінгема. У Манчестері та сусідньому Солфорді членів банд називали "скаттлерами", тоді як у Лондоні для них використовували більш усталене прізвисько "хуліган".

Чому молоді люди вступали в банди та називали себе "гострі картузи"?

Історик Барбара Вайнбергер зазначає, що перші зіткнення між ворогуючими молодіжними бандами в Бірмінгемі були зафіксовані ще на початку 1870-х років. Їхні витоки сягають територіальних воєн між англійськими та ірландськими вуличними угрупованнями. Це свідчить про те, що поява нового терміна "гострі картузи" лише поглибила давню проблему – насильство серед молоді в промислових районах міста вже давно викликало занепокоєння його мешканців.

За словами Вайнбергер, антипатія до ірландців була не єдиною причиною, чому молодь прагнула приєднатися до банд "гострих картузів". Іншими факторами сплеску злочинності історик називає утиск прав молодих людей, високий рівень безробіття, а також перевищення повноважень поліцейськими у боротьбі з вуличним пияцтвом та азартними іграми. Економічні проблеми "довели до межі" населення Бірмінгема, і це, ймовірно, стало каталізатором проблеми: люди, покинуті міською владою, були змушені самостійно шукати вихід із ситуації.

Історик Філіп Гудерсон пише, що більшість молодих людей, які брали участь у рейдах, належали до робітничого класу. Приблизно половина з них працювала в металургійній або латунній промисловості – домінуючих секторах місцевої економіки. Однак нікого з них не можна було назвати представником "середнього класу" – молодь жила в нетрях на межі злиднів, і лише участь у бандитських угрупованнях могла хоч якось урізноманітнити їхнє існування.

З усього вищесказаного стає зрозуміло, що "серіальний" Томас Шелбі – це не унікальна реальна людина, а радше узагальнений образ. Таких людей були сотні й тисячі по всьому Бірмінгемі. Їх називали по-різному, але вони жили, мислили та відчували себе однаково.

Коли зникли банди "гострі картузи"?

За даними істориків, до початку Першої світової війни жодних подібних угруповань на вулицях Бірмінгема вже не було. Це суттєво відрізняється від версії серіалу "Гострі картузи", події в якому розгортаються вже після її завершення.

Гудерсон вважає, що зникнення банд могло бути пов'язане з мобілізацією, зменшенням кількості робітничих бригад, а також зростанням популярності футболу як розваги для молоді. Крім того, він зазначає, що якби у 1920-ті роки на вулицях Бірмінгема з'явилася людина, одягнена як "гострий картуз", на неї б дивилися з подивом – вона б явно виділялася з натовпу містян. Однак, незважаючи на те, що цього явища не існує вже понад 100 років, інтерес до бірмінгемських банд не згасає, а продовжує зростати.