Забуті українські жіночі імена повертаються в моду
Забуті скарби: як давали українські жіночі імена та чому вони повертаються в моду
Химка, Горпина, Ярина, Текля, Якилина, Охтанаска, Явдоха, Явдокія, Анфися, Пелагея, Неоніла, Одарка, Устина, Мотря – сьогодні ці старовинні українські імена звучать незвично, майже екзотично. Проте колись вони були звичними для кожної української родини.
Як виникали ці імена, чому вони змінювали форму та звучання, і від чого залежить мода на імена, пояснює Ірина Єфименко, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України.
Звідки походять українські імена
Більшість поширених сьогодні українських імен мають християнське походження і належать до так званих канонічних імен. Вони прийшли в українську традицію разом із прийняттям християнства, переважно через Візантію, маючи давньогрецьке, давньоримське або давньоєврейське коріння.
Ці імена закріпилися в церковній практиці та записувалися у Святцях або Місяцесловах. Кожному дню року відповідало вшанування певного святого, і саме його ім'я отримувала дитина під час обряду хрещення.
Науковець зазначає: «Тобто дитинка народжувалася, проводився обряд хрещення, який супроводжувався обов'язково наданням цього імені, християнського, нового для наших предків відповідно до дати народження (до того у них були свої традиційні імена). І ця традиція використання таких імен зберігалася на більшій частині території сучасної України приблизно до початку ХХ століття».
Заможніші родини могли домовитися зі священником, щоб замінити немилозвучне ім'я з календаря на інше. Після 1917 року, із послабленням ролі Церкви, ця традиція почала поступово змінюватися.
Українські жіночі імена: від канонічних форм до народних варіантів
Багато канонічних імен не дійшли до нас у незмінному вигляді, розповідає експерт. Наші предки-слов'яни мали власні імена, такі як Вовк, Медвідь, Ждан, Любава, Краса. Нові християнські імена були для них чужими, тому на українському мовному ґрунті вони набували специфічного звукового оформлення, обростали словотвірними та фонетичними варіантами.
Ці скорочені, розмовні форми канонічних імен стали звичними:
- Химка – від канонічного Юхимія;
- Текля і Векла – від канонічного Фекла;
- Пріська – від канонічного Єфросинія;
- Явдоха, Докія – від канонічного Євдокія (інші форми: Вівдя, Вувдя);
- Ївга, Югина – похідні від Євгенії.
Одне канонічне християнське ім'я могло мати кілька похідних форм. Наприклад, ім'я літературної героїні Проні Прокопівни є народним варіантом від Євфросинії. Скорочене ім'я Галя зазвичай сприймають як похідне від Галини, але у старших поколінь в Україні так могли називати й жінок, офіційно записаних як Ганна.
Від канонічного імені Ірина на українському ґрунті сформувалися та досі вживаються офіційні форми Ярина, Орина та Орися.
Ірина Єфименко зазначає, що такі імена, як, наприклад, Лекандро, також належать до християнської традиції. Сучасний перелік відомих нам імен – Олександр, Андрій, Михайло, Іван та інші – це лише невелика частина таких імен.
Чому старовинні жіночі імена вийшли з моди
Колись таких імен було значно більше, але з часом у вжитку залишилися лише найпоширеніші. Науковець вважає, що свою роль відігравала частота згадування певного імені в церковних календарях. Наприклад, ім'я Іван було дуже поширеним, оскільки багато разів зустрічалося у святцях.
«Щодо моди на імена, то вона пов'язана з позамовними чинниками, тому сказати, чому вона змінюється під різними впливами, які причини надання імені, бо вони дуже індивідуальні», — пояснює експерт.
За її словами, зараз це може бути сімейна традиція (на честь когось), вибір за церковним календарем, за милозвучністю, або під впливом фільмів, книжок, чи знайомих.
Ірина Єфименко розповідає, що раніше в Україні, на відміну від сьогодення, існувала соціальна диференціація у виборі імен, особливо до початку ХХ століття. Представники вищих прошарків мали свій набір престижних імен. Також існувала відмінність між міським і сільським середовищем:
«Я б сказала, що цей розподіл зник вже після 50-х років XX століття, тобто після Другої світової війни. А до того в селах були ще такі імена, якими, наприклад, в місті ніколи б дитину не назвали. А в селі відповідно не могли б назвати міським іменем».
Більшість етнічних українців традиційно проживала саме в селах. У містах до початку XX століття часто переважали інші етнічні групи, тому міські та сільські старовинні жіночі імена формувалися під різними культурними впливами.
Пізніше поширення імен значною мірою залежало від книжок, художніх творів, театру. Сьогодні на вибір також впливають телебачення, інтернет, подорожі та активне спілкування між людьми з різних країн і культур, інтернаціональні шлюби. Через це деякі імена, які раніше були характерні для інших традицій, поступово стають популярнішими й у нас.
Які старовинні українські жіночі імена знову в моді
Сьогодні спостерігається зворотна тенденція – старовинні українські жіночі імена повертаються в ужиток. Дівчаток знову називають Дарина, Одарка, Мелашка, Орися, Оринка та іншими, зазначає експерт. З'являються й нові імена, створені вже на українському мовному ґрунті, наприклад, Зоряна, що стало поширеним у XX столітті.
«Давні слов'янські двокомпонентні імена, які, до речі, закріпилися, і деякі з них увійшли в святці – Ярослав, Святослав і жіночі відповідники деяких з них теж можуть зараз бути популярні. І дуже, звичайно, популярні іноземні імена, тому що глобалізація і телебачення завжди впливали на моду на імена», — каже мовознавець.
Старовинні жіночі українські імена – це не просто гарне звучання, а жива історія народу: його віри, побуту і мови. Кожне з них – маленький слід тих часів, коли ім'я давали не за модою, а за календарем, традицією або просто з любові до звучання слова. І судячи з того, як сьогодні знову обирають Одарку, Мелашку та Ярину, ця історія ще далеко не закінчена.
