Лондонська заява: майбутні переговори України та Європи з Росією

Лондонська заява: як Україна та Європа формують майбутні переговори з Росією

7 червня у Лондоні лідери України, Великої Британії, Франції та Німеччини підписали спільну заяву, яка визначає п’ять ключових умов для мирного врегулювання війни. Серед них: припинення вогню, лінія фронту як стартова точка переговорів, юридично зобов’язувальні гарантії безпеки для України, використання заморожених російських активів для репарацій та захист європейських безпекових інтересів. Однак усі учасники розуміють: Москва на ці умови поки що не погодиться.

Навіщо це робити, якщо Росія скаже "ні"?

Жодна з п’яти умов не узгоджена з Москвою чи Вашингтоном. Виникає логічне запитання: навіщо взагалі висувати пропозиції, які інша сторона заздалегідь відкине?

Відповідь криється в природі дипломатії, яка буває двох типів. Перший прагне досягти угоди вже сьогодні. Другий — створює основу для майбутніх переговорів, роблячи відмову від діалогу надто дорогою для того, хто її ігнорує. Саме до другого типу належить лондонська ініціатива.

Київ та європейські столиці формують порядок денний майбутніх переговорів ще до того, як за стіл сяде Росія. Той, хто першим визначає рамки обговорення, контролює, що саме буде включено до порядку денного, а що — виключено. Наприклад, друга умова прямо протиставляється кремлівській позиції: лінія фронту — це точка відліку для переговорів, а не новий кордон. Той, хто плутає ці поняття, цитує не заяву, а її кремлівську інтерпретацію.

Як змінився контекст після Лондона

Важливу роль у цьому процесі відіграв лист президента України Володимира Зеленського до Володимира Путіна від 4 червня. Коли це була суто українська пропозиція, Кремль міг її ігнорувати як локальний епізод. Однак після підтримки з боку трьох провідних європейських столиць мовчання Москви адресується вже не лише Києву, а консолідованому Заходу. Тепер відмова Росії від діалогу стає помітною для всього світу.

Дипломатія без реальної сили — це лише декларації. Тому за заявою стоїть цілком конкретне підкріплення. Згідно з травневим звітом головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, Україна звільнила майже 100 квадратних кілометрів території понад втрачене з початку року. За цей період було уражено 111 об’єктів російського військово-промислового комплексу, енергетики та паливної інфраструктури, а завдані Росії збитки сягнули 1,058 мільярда доларів за місяць. Крім того, вперше було завдано серію ударів по об’єктах у самій Москві та Московській області.

Тепер у Росії більше немає глибокого тилу, де можна безпечно виробляти ракети для ударів по українських містах.

Чому це не перелом, але важливий крок

Водночас ситуація на фронті залишається складною. Генерал Сирський повідомляє про посилення боїв на Покровському, Олександрівському та Гуляйпільському напрямках. Звільнені 100 квадратних кілометрів — це не прорив на Москву, а утримання ініціативи. Однак для логіки переговорів важливо інше: статус-кво для Росії стає дедалі дорожчим, а не фіксується у вигідній для неї точці.

Цугцванг Путіна: чому кожен наступний хід Росії гірший за попередній

Президент Росії Володимир Путін досі впевнений, що продовження війни вигідніше для нього за будь-яку угоду. Однак ця впевненість більше схожа на одержимість, ніж на стратегію. У шахах існує поняття цугцванг — позиція, коли гравець зобов’язаний зробити хід, але будь-який його крок лише погіршує ситуацію. Саме в такій пастці опинилася Росія.

Кинути більше людей у наступ — це понад 30 тисяч убитих і поранених щомісяця за мінімальний оперативний результат. Не кидати — фронт повільно зміщується не на користь Росії. Намагатися обходити санкції через тіньові схеми — Британія блокує мережі на кшталт A7 та криптобіржі, через які проходили мільярди. Не робити цього — немає чим фінансувати армію. Прогноз зростання ВВП Росії на 2024 рік Кремль вже скоротив з 1,3% до 0,4%, а загальні втрати від санкцій перевищили 450 мільярдів доларів.

Кожне наступне рішення Путіна не рятує його позицію, а лише розмінює залишки ресурсів на трохи більше часу.

Що це означає для України

Лондонська заява не наближає мир на найближчий тиждень, і ніхто цього не обіцяє. Вона виконує іншу функцію: фіксує, що рамки майбутніх переговорів визначатимуть Україна та Європа, а не Москва. А ціна відмови від діалогу для Кремля зростає з кожним днем.

Тому тиск на Росію не можна послаблювати заздалегідь. Не повинно бути жодних "жестів доброї волі". Заморожені російські активи мають залишатися заблокованими до репарацій, санкційний тиск — посилюватися, а можливості для ударів по російській інфраструктурі — використовуватися на повну.

Єдине, що може вивести Путіна з його цугцвангу, — це момент, коли продовження війни стане для нього дорожчим, ніж її завершення. До того часу Україна та її партнери мають робити так, щоб кожен наступний хід Росії коштував їй дорожче за попередній.