Україна між російськими та американськими ініціативами: Переговорний процес у 2025 році та зміни 2026 року
Переговорний процес у 2025 році: Ініціатива Кремля та роль Трампа
Протягом 2025 року дискусії щодо мирних переговорів фактично ініціювала Росія. Дональд Трамп виступав у ролі посередника, однак його інтереси були тісно пов'язані з потребою в Росії як партнері у відносинах з КНР, а також з фінансовими міркуваннями. Кремль, своєю чергою, знайшов, що запропонувати.
Це призвело до низки однотипних "мирних пропозицій": спочатку відбувалася зустріч або телефонна розмова між представниками США та Росії, після чого українську сторону запрошували до діалогу. Цей тиск міг бути як м'яким, так і у формі жорстких вимог чи навіть "викручування рук".
Таким чином, ініціатива в переговорному процесі залишалася (і досі залишається) за Москвою. Українська сторона докладала зусиль, аби переконати Вашингтон, що "Росія не перемагає". Проте навіть плани та позиції, розроблені спільно з європейськими партнерами, були не оригінальними ідеями Києва, а радше відповіддю на рамки та пропозиції, сформовані Трампом. Останній, своєю чергою, брав за основу саме концепції Москви.
У подібному форматі досягти успіху в переговорах було вкрай складно. Позиція України виявилася заздалегідь програшною, оскільки вона зводилася до реагування на пропозиції супротивника, без можливості змінити самі рамки обговорення.
2026 рік: Зміна динаміки та війна на Близькому Сході
2026 рік приніс певні зміни в ситуацію. У березні-квітні стало очевидно, що Україна, не без успіху, почала перехоплювати ініціативу, принаймні у питаннях ударів безпілотниками та ракетами. Росія регулярно зазнавала атак. На лінії фронту Кремль не досяг значних просувань; бої продовжувалися, зокрема за Малу Токмачку.
Тим часом США та Ізраїль розпочали війну проти Ірану. Однак, всупереч очікуванням, Трамп не отримав бажаного "венесуельського сценарію". Більше того, "парасолька безпеки США" над державами Аравійського півострова виявилася не лише не беззастережною, а й досить "дірявою". Війна затягувалася, що змусило Трампа навіть перенести пріоритетну поїздку до КНР. На тлі цих подій знову активізувалися дискусії щодо України та її потенціалу у сфері безпеки.
Спроби Кремля стати "посередником" і незадоволеність Ірану
Теоретично, Володимир Путін міг би отримати значні переваги від війни в Ірані, надавши послугу Трампу, що, своєю чергою, призвело б до посилення тиску на Президента Зеленського.
Кремль намагався виступити посередником у діалозі між Іраном та США. Однак офіційну роль медіатора вже взяв на себе Пакистан. Щодо непублічних обмінів повідомленнями, Іран не виявляв великого бажання звертатися до Росії за такими послугами. Навпаки, складалося враження, що Росія сама активно нав'язувала себе на роль "листоноші".
Україна на другому плані та часові обмеження Трампа
Тим часом українське питання відійшло на другий, а то й на третій план у сприйнятті Білого дому. Проте план Дмитрієва (помилково названий планом Віткоффа), хоч і значно змінений, все ще залишався предметом обговорень.
Трамп був обмежений у часі. У разі неуспіху його переговорного процесу, ймовірна була зміна формату. Це передбачало б створення нових рамок, де посередниками могли б виступати не лише США, а й Європейський Союз та КНР. Відповідно, "мирні плани
