5 ціннісних викликів для України: Єдність, людиноцентричність

П'ять Ключових Ціннісних Викликів для України

Багато хто вважає корупцію найбільшим викликом для України. Однак, на мою думку, корупція долається не проповідями чи суворими покараннями, а насамперед розбудовою прозорих інституцій та економічною свободою.

Натомість, я бачу п’ять значних ціннісних (морально-етичних або духовних) викликів, що стоять перед нашою державою.

1. Єдність: Межі та Ризики

Перший такий виклик – єдність. Потенційних розколів у нашому суспільстві надзвичайно багато:

• схід проти заходу;
• ті, хто воював, проти тих, хто ні;
• внутрішньо переміщені особи (ВПО) проти тих, хто не є ВПО;
• ті, хто виїхав за кордон, проти тих, хто залишився;
• українська мова проти російської у побуті.

До цього додаються традиційні розриви між заможними та незаможними, краще та гірше освіченими, які лише посилилися. Найбільший же реальний розрив базується на політичних уподобаннях.

Ці розбіжності здатні розірвати країну на шматки, і саме на це наш ворог спрямовує колосальні зусилля. У випадку тимчасового замирення, більша частина ворожого бюджету війни буде інвестована саме в ці розколи.

Утримати суспільство разом, згуртувати його – це величезний, найбільший ціннісний виклик.

Водночас, єдність має свої межі. Чи повинні ми єднатися з тими, хто обкрадає державу та військо? З тими, хто працює безпосередньо на ворога? З тити, хто свідомо поширює ворожу пропаганду або ж власні наративи, що ведуть до поразки? Будь-яке "ми" має свої межі, і правильно їх встановити – також значний ціннісний виклик.

2. Людиноцентричність: Права Понад Усе

Другий найважливіший ціннісний виклик – людиноцентричність. Наша постколоніальна держава не здатна проявити її повною мірою, і саме ми, громадяни, мусимо її цьому навчити, адже іншого шляху немає.

Передусім це стосується найболючішої точки сьогодення – прав військовослужбовців. Ця найбільш заслужена та героїчна частина суспільства нині має найменше прав порівняно з цивільними. Така ситуація не може продовжуватися, адже вона зруйнує нас. Хоча ситуація з іншими незахищеними категоріями громадян також складна, права військовослужбовців є найбільш нагальною проблемою.

Очевидно, людиноцентричність у стосунках між державою та громадянином не вичерпується лише цим. Про цю проблему необхідно говорити на всіх можливих майданчиках, допоки не буде знайдено та втілено найнеобхідніші рішення. Часу обмаль, ми живемо у позичений час.

3. Державотворення: Відновлення Довіри

Третій виклик – державотворення. Дивним чином ті, хто працює на державу, також виявилися ураженими у громадянських правах. Ба більше, у суспільстві їх часто вважають "поганцями".

Усе, що пов'язано з державою, має присмак чогось нечистого та ганебного. Звідки це походить – зрозуміло: століттями держава була для нас чужою, загарбницькою, окупаційною, від неї потрібно було ховатися та триматися подалі. Але ж тепер у нас держава українська, а ставлення залишилося тим самим.

Продовжуючи в такому дусі, ми ризикуємо втратити власну державу. Адже той, хто не розбудовує свою, зрештою буде приречений працювати на чужу. Нам необхідно змінити це ставлення, щоб уможливити прихід на державну службу гідних та професійних людей.

4. Світове Українство: Об'єднання Поза Кордонами

Четвертий виклик – світове українство. Повернуться додому точно не всі, хто виїхав. Можна їх відрізати та оголосити зрадниками. Але варто вчинити навпаки: оголосити їх частиною великого світового українства, закликати залишатися українцями та українками за допомогою українських організацій, рухів, церков, шкіл, української мови у побуті, української культури (для цього необхідно періодично приїжджати, щоб нею насичуватися), включеності в українські інтереси.

Українці сьогодні є світовою нацією, що робить значний внесок у поступ та культуру людства. Нам треба визнати й навчитися ефективно використовувати цей потенціал, десь копіюючи успішний досвід інших, а десь – винаходячи власні унікальні підходи.

5. Готовність до Перемоги: Подолання Песимізму

П'ятий, останній, але не менш масштабний виклик. Наближається наша перемога (не поспішайте кидати в мене помідори, дослухайте до кінця). Так чи інакше, ми вистояли, а Росія занепадає, хоча цей процес ще несе в собі ризики нашої поразки (в тому числі описані вище) та може розтягнутися на тривалий час. Але я хочу сказати про інше.

Росія звикла всі свої поразки оголошувати перемогами. Ми ж, навпаки, свої перемоги звикли вважати поразками, бо вони не ідеальні, не такі бездоганні, як ми прагнули.

Тож, коли Україна здобуде перемогу, наш ворог зробить усе можливе, щоб переконати нас, що це наша поразка. І ми самі будемо готові в цьому переконатися та допомогти іншим повірити.

Тоді радість перемоги обернеться гіркотою, і це здатне розірвати нас на шматки та позбавити майбутнього. Нам вже сьогодні треба готуватися до майбутньої перемоги так само, як і усвідомлювати можливість поразки. Ми маємо бути готовими до майбутнього, інакше страх перед ним зруйнує нас.

Колоніальна Травма: Причина та Ліки

Кожен із цих викликів можна розписувати детальніше, але я зупинюся на головній причині цих лих та основних ліках від них.

Головна причина – колоніальна травма. Розколи в суспільстві, підозри та ненависть між людьми, ворожість держави до людини, а людини до держави, зневіра та комплекс жертви є прямими наслідками колоніальної травми, століть бездержавності та геноциду ХХ століття.

Головні ліки – діалог. Не мовчати, а говорити про ці виклики. Спочатку наодинці з собою, потім – з іншими людьми: близькими та однодумцями, а згодом – з незнайомими та тими, хто має іншу думку.

Перев’язуючи нитками діалогів різні прошарки суспільства, соціальні групи та регіони, ми водночас перев’язуємо ними наші застарілі й нові рани. Це завдання для духовних пастирів, громадських активістів, журналістів, митців, лідерів громад, членів різноманітних спільнот, кожного і кожної з нас.