Авторитарна омана: війни Путіна та Трампа
Авторитарна омана: як Путін і Трамп застрягли у своїх війнах
Сильний лідер, який проголосив себе рятівником національної слави, опинився у пастці війни. Він не може перемогти, але й не знає, як її завершити, не визнавши поразки. Культ власної непогрішності заважає визнати стратегічну помилку. Це може бути як Володимир Путін, так і Дональд Трамп – відмінності лише в деталях, але суть залишається незмінною.
Російська агресія проти України значно жорстокіша за задумом і масштабами, ніж провальна спроба США повалити режим в Ірані. Перша світова війна тривала менше, ніж путінська "спеціальна військова операція", яка мала захопити Київ за три дні. Навіть радянська Червона армія відбила нацистське вторгнення й дійшла до Берліна швидше, ніж російські війська змогли окупувати Донбас.
"Війна забрала трильйони рублів і сотні тисяч життів, не принісши жодних відчутних дивідендів для національної величі", – зазначає аналітик.
Провал Кремля надто очевидний, щоб його могла приховати пропаганда. Росіяни бачать клуби чорного диму від атакованих українськими безпілотниками нафтопереробних заводів, відчувають падіння реальних доходів через інфляцію та помічають скромний масштаб параду Перемоги – головного свята російського мілітаризму.
Внутрішня опозиція війні в Росії стикається з непереборною перешкодою: Путін позиціонує себе як втілення національної долі, що підтверджує "перевагу російської цивілізації". У такій парадигмі неможливо уявити рівноправні переговори з президентом України Володимиром Зеленським.
Трамп: інший стиль, та сама помилка
Світогляд Трампа менше обтяжений історичними міфами, але не менш небезпечний через його нарцисизм. Як і Путін, він вважає, що інтереси "альфа-держав" переважають суверенітет менших країн. Його легко переконали в безнадійності справи України та в тому, що Путін "тримає всі карти" – адже думка про перемогу Зеленського суперечила б його уявленням про власну винятковість.
Якби Трамп аналізував реальний стан української оборони, він помітив би ефективність дронів, які дозволяють меншим силам протистояти значно потужнішому ворогу. Можливо, це змусило б його переглянути свої плани щодо Ірану. Він міг би прислухатися до експертів Держдепартаменту та ЦРУ, які ще до його президентства дійшли висновку: зміна режиму в Ірані неможлива лише повітряними ударами, а закриття Ормузької протоки матиме катастрофічні економічні наслідки для світу.
Проте для цього потрібна здатність до стратегічного мислення та розуміння обмеженості американських можливостей. Трамп же не бачить різниці між власною могутністю та силою США, сприймаючи будь-яку взаємодію як гру з нульовою сумою. Визнання переваг Ірану в цьому рівнянні для нього рівносильне визнанню власних обмежень – а це нестерпно.
Як і Путін, Трамп опинився в пастці авторитарної ілюзії, оточений радниками, які або бояться, або не бажають бачити реальність і пропонувати вихід.
Наслідки для України
Адміністрація Трампа, загрузла у конфлікті з Іраном, не має ресурсів для ефективної підтримки України. Це зменшує тиск на Зеленського щодо поступок на користь Росії, але водночас створює простір для активнішої участі європейських союзників. Вони гостріше відчувають загрозу з боку Кремля, ніж Вашингтон.
Чи можливі переговори?
З початком конфлікту США з Іраном переговори про завершення війни в Україні зайшли в глухий кут. Останні зустрічі з цього питання відбулися ще наприкінці лютого.
Ексзаступник держсекретаря США Стівен Біган зазначив, що Путіну буде складно пояснити росіянам, чому після таких великих втрат війна не закінчилася перемогою.
