Кладовище китобоїв XVII століття на Шпіцбергені знайшли
На Шпіцбергені знайшли кладовище китобоїв XVII століття: життя, хвороби та боротьба з часом
Археологи дослідили кладовище на Шпіцбергені, де поховані китобої раннього Нового часу. Їхні рештки розповідають про важке життя, повне фізичних виснажень і хвороб, зокрема цинги. Однак ці унікальні свідчення історії опинилися під загрозою зникнення через зміну клімату.
Місце поховання, відоме як Лікнесет (у перекладі з норвезької — "Трупний мис"), є найбільшим кладовищем китобоїв на архіпелазі. Воно розташоване на півдорозі між Північним полюсом і північним узбережжям Норвегії. Тут виявлено сотні неглибоких могил, позначених кам'яними курганами, які датуються періодом розквіту арктичного китобійного промислу — XVII–XVIII століттями.
У дослідженні, опублікованому в журналі PLOS One, науковці вивчили 20 поховань з Лікнесета. Аналіз показав, що поховані там чоловіки прожили коротке та важке життя, а саме кладовище зараз руйнується через кліматичні зміни.
"Ранній сучасний арктичний китобійний промисел був одним із перших великомасштабних видів видобутку ресурсів у Європі, і робота була переважно ручною", — зазначила Ліза Локту, перша авторка дослідження та археологиня з Норвезького інституту досліджень культурної спадщини.
Співавторкою роботи виступила Елін Терезія Бредхольт, судова антропологиня з Університетської лікарні Осло.
Фізичні виснаження та хвороби
Робота китобоїв була надзвичайно важкою. Вона включала керування човнами, виловлювання китів, буксирування туш, обробку жиру та інші виснажливі завдання в умовах холоду, вологи та постійного фізичного навантаження. Як зауважила Локту, скелетні рештки чітко відображають ці труднощі.
Аналіз кісток виявив ознаки дегенеративних захворювань суглобів, травм і значних навантажень на плечі, грудну клітку, хребет, стегна, коліна та стопи. Особливо вражає те, що у деяких молодих чоловіків спостерігалися зміни, характерні для людей похилого віку.
"Це свідчить про те, що вони тривалий час перенапружували свій організм", — пояснила Локту.
Окрім фізичних травм, у більшості китобоїв виявили ознаки цинги — захворювання, спричиненого дефіцитом вітаміну С. Воно призводило до м'язової слабкості, кровоточивості ясен, випадіння зубів, анемії та інших серйозних проблем. У XV–XIX століттях цинга була поширеною серед моряків через відсутність свіжих фруктів і овочів під час далеких подорожей.
Європейці того часу не розуміли причини захворювання і часто ігнорували традиційні продукти корінних народів Арктики, які могли б запобігти цинзі. Наприклад, муктук — страва з китової шкіри та жиру — містить вітаміни С і D, але китобої його не вживали.
"Цинга не лише вражає кістки, а й послаблює імунну систему, підвищує вразливість до інфекцій, уповільнює загоєння ран і погіршує загальний стан здоров'я. Ми вважаємо, що це зіграло ключову роль у фізичному виснаженні чоловіків", — зазначила Локту.
Дослідники також виявили сліди куріння люльки на зубах китобоїв. Постійне стискання глиняної люльки залишило характерні поглиблення на емалі. Куріння, як відомо, виснажує запаси вітаміну С, що могло погіршити стан здоров'я та сприяти розвитку цинги.
"Хоча саме куріння не може бути єдиною причиною цинги, воно могло посилити харчовий стрес і загальне виснаження організму. Тривала важка праця, недоїдання, хвороби та фізична слабкість стали останнім ударом для ослаблених тіл", — підсумувала Локту.
Кладовище під загрозою зникнення
Лікнесет привернув увагу науковців не лише через історичну цінність, а й через загрозу руйнування. Частина поховань уже втрачена через прибережну ерозію. Дослідники порівняли дані розкопок, проведених у 1980-х роках, 2016 та 2019 роках, і виявили, що зона поховань, яка збереглася у вічній мерзлоті, почала руйнуватися через кліматичні зміни.
"Швидке потепління в Арктиці прискорює деградацію археологічних пам'яток, що збереглися у вічній мерзлоті. Китобійні поховання на Шпіцбергені, багаті на органічні рештки, є одними з найбільш вразливих об'єктів культурної спадщини", — зазначили автори дослідження.
Це робить вивчення Лікнесета гонкою з часом, адже унікальні свідчення минулого можуть зникнути раніше, ніж їх вдасться повністю дослідити.
