Остання мешканка села Щурі на Вінниччині
Самотнє життя останньої мешканки села Щурі на Вінниччині
У Вінницькій області, в Копіївському старостинському окрузі Тульчинської громади, розташоване село Щурі. Тут залишилася єдина жителька — 76-річна Галина Майстер, яка провела тут усе своє життя. Колись населений пункт називався хутором Щурівка.
"Тут було 10 хат, 10 будинків. І люди тут були. В школу ходили в Зарічне через Греблі. На роботу теж у Зарічне ходили", — розповідає жінка.
У Щурах ніколи не було магазину, школи чи інших закладів, тому мешканці ходили по продукти та у справах до сусідніх сіл. Згодом одні виїхали, інші померли. Останні сусіди залишили село кілька років тому.
"Сусідка вийшла заміж — пішла в село років 10 уже. А син її був — знайшов у Нестерварці якусь жінку і пішов туди", — згадує Галина.
На подвір’ї жінки живуть собаки та кіт. Через поганий стан здоров’я Галині важко самостійно вести господарство: воду доводиться носити з криниці, а продукти замовляти через соцпрацівницю або родичів.
"Хата пуста он стоїть — хазяїв нема, повмирали. Нема нікого. Собаки тільки, і то, якби ще хто виніс їм їсти. Виходжу на сходи — посиджу та й йду лягаю, бо не можу. Та й усе. І що ж тут? Треба чекати та й йти туди вже у вишеньки", — каже жінка.
Допомога від родини та громади
Донька Галини, Зоя Темна, приїжджає до матері, коли має можливість. Жінці потрібна щоденна допомога: принести води, приготувати їжу, прибрати та попрати.
"Добратися сюди далеко: ні заїхати, ні виїхати. Тут ні магазинів, нічого. Треба просити. Привозити щоразу. Був ще мій брат трохи коло неї. А зараз нема — забрали на війну. Прошу то сестру, то найняли соціальних працівників, вони привозять, що треба, то я приводжу, але зараз мама взагалі не може", — розповідає Зоя.
Історія села та його занепад
Староста Олена Чорна розповідає, що колись у Щурах було 11 житлових будинків. Через відсутність інфраструктури родини виїжджали до більших сіл. Людей старшого віку переселяли ближче до Копіївки, де було легше організувати догляд.
"Оскільки далеко від населених пунктів, де можна навчатися, дітей тут давно не було. Одна сім’я, яка тут жила і мала дітей, перебралася в Копіївку, поближче до школи. Люди старіли, а житлові будинки доглядати не було кому, тому ми переселяли їх до Копіївки, підшуковували їм будинки і потім ховали. І так поступово сталося, що сьогодні тут зареєстровано три людини, а фактично проживає тільки одна жінка", — пояснює староста.
У селі немає газу та централізованого водопостачання. Через малу кількість жителів провести комунікації фінансово неможливо. Будинок Галини опалюється грубою, а дрова їй допомагають заготовляти та привозити від старостату.
Жінка отримує пенсію на картку, а зняти гроші допомагають рідні або соцпрацівниця. Найбільше Галині бракує людей поруч.
"Що ж я зроблю, як батьки тут побудувалися і жили. То вже мушу тут сидіти — де подінуся", — каже вона.
Попри все, жінка не планує переїжджати зі свого будинку. За словами старости, село готове прийняти внутрішньо переміщених осіб та тих, хто втратив дім через війну. Можливо, саме вони зможуть дати нове життя цьому населеному пункту, де зараз живе лише одна людина.
Демографічна ситуація в Україні: останні тенденції
Раніше директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова попередила про ризик виїзду чоловіків за кордон після війни. За її словами, після скасування воєнного стану деякі сім’ї можуть возз’єднатися не в Україні, а в інших державах.
Також Лібанова зазначила, що за рік Україна втратила 1 мільйон осіб населення. Основний внесок у це скорочення зробила природна смертність.
"Населення старіє: є кому вмирати, нема кому народжувати", — підкреслила демограф.
