Шишкоподібна залоза: еволюція та роль "третього ока"
Загадкове "третє око": як еволюціонувала шишкоподібна залоза і яку роль вона відіграє сьогодні
Протягом століть анатоми та антропологи намагалися розгадати справжнє призначення крихітної ділянки мозку, відомої як "третє око". Вчені, які досліджують цю таємничу структуру, приховану в центрі людської голови, стверджують: вона відіграє ключову роль після мільйонів років еволюції. Дослідники з Великої Британії та Швеції назвали цей давній орган складним предковим серединним оком.
За їхніми висновками, види, від яких походить людина, покладалися на нього після втрати двох бічних очей приблизно 500 мільйонів років тому. Згідно з дослідженням, стародавні безхребетні істоти заривалися під землю, втрачаючи здатність використовувати звичайні очі. Через це вони почали залежати від центрального органу для сприйняття світла.
Цей орган, відомий як шишкоподібна залоза, згадували ще давньогрецькі лікарі. Однак до недавнього часу вважалося, що він розвивався незалежно від очей.
Де знаходиться "третє око" і як воно працює
Нові дані показали зв’язок між сучасною шишкоподібною залозою та очима далеких предків людини. Сьогодні її залишки можна знайти всередині людського черепа. Хоча вона вже не сприймає світло безпосередньо, залоза отримує інформацію про освітленість від очей і допомагає регулювати сон.
Основна функція шишкоподібної залози – вироблення мелатоніну, гормону, який сигналізує організму про настання ночі та потребу у відпочинку. Це забезпечує синхронізацію циркадних ритмів – 24-годинного циклу, що впливає на засинання, репродуктивну систему, імунітет, настрій і навіть терморегуляцію.
Хоча залоза більше не є повноцінним оком, вона складається з особливих клітин – пінеалоцитів, які виділяють мелатонін. Дослідження, опубліковане в журналі Current Biology, мало на меті з’ясувати, як еволюціонували людське око та сітківка.
Команда науковців під керівництвом професора Томаса Бадена, нейробіолога з Сассекського університету, встановила: найдавніші предки людини мали як бічні очі, так і серединну світлочутливу структуру. Коли деякі з цих істот почали зариватися в землю близько півмільярда років тому, вони втратили бічні очі та почали покладатися на центральний орган для орієнтації в просторі та визначення часу доби.
Згодом частини цього "третього ока" еволюціонували в нервові тканини, відомі як сітківки, які ми маємо в сучасних очах.
Яку функцію виконує "третє око" у тварин і людей
"Потреба знати, яка зараз пора дня або де верх і низ, якщо ви перебуваєте у воді, залишається критично важливою. Ми припускаємо, що саме тоді наші предки втратили первісні бічні очі, але зберегли серединне, оскільки воно виконувало життєво необхідну функцію", – пояснив Баден в інтерв’ю BBC Science Focus.
"Можна сказати, що сітківка з’явилася раніше, ніж око", – додав учений. Міжнародна група проаналізувала існуючі дослідження та генетичні дані тварин, таких як риби та міноги, щоб зрозуміти, як цей орган зберіг своє значення у споріднених з людиною видів.
Результати змінили уявлення про шишкоподібну залозу: тепер відомо, що сітківка та залоза походять від однієї давньої структури, а не розвивалися окремо. У деяких видів, зокрема у туатари – рептилії з Нової Зеландії, – третє око досі збереглося у видимій формі. Воно має кришталик і сітківку, як і звичайні очі, але його головне завдання – вловлювати зміни освітлення, особливо світло з неба.
Це допомагає туатарі регулювати циркадні ритми та визначати, коли грітися на сонці, а коли ховатися. Хоча наука не підтверджує зв’язок "третього ока" з надприродними здібностями, ідея про його містичне значення існує з давніх часів.
У індуїстській та йогічній традиціях цей орган асоціюється з Аджна-чакрою – енергетичним центром, пов’язаним з інтуїцією, духовним прозрінням і екстрасенсорним сприйняттям. Стародавні тексти описують пробудження цієї чакри як шлях до ясновидіння та телепатії.
