Малий модульний реактор у Канаді: світ стежить за будівництвом
Малий модульний реактор: чому світ стежить за будівництвом у Канаді
Протягом десяти років малі модульні реактори (ММР) залишалися перспективною технологією, яку активно обговорювали, але так і не реалізували на практиці. Однак цього року в канадській провінції Онтаріо відбувся прорив: у шахту глибиною 35 метрів було опущено масивну сталево-бетонну плиту вагою 953 тонни. Ця конструкція стане основою першого реактора GE Vernova Hitachi BWRX-300, який має запрацювати до 2030 року.
Проєкт, реалізований енергетичною компанією Ontario Power Generation (OPG) спільно з GE Vernova, називають першим малим модульним реактором мережевого масштабу в західному світі. Його потужність становитиме 300 мегават – достатньо для забезпечення електроенергією близько 300 тисяч домогосподарств. Це лише перший із чотирьох запланованих реакторів на цій площадці.
Що саме було закладено в основу реактора
Фундаментна плита, встановлена 1 травня, вражає своїми масштабами: діаметр конструкції – 37 метрів, а вага сягає 953 тонни. Її виготовили як єдиний модуль, після чого один із найбільших у світі гусеничних кранів опустив її на глибину 35 метрів у спеціально підготовлену шахту.
Цей етап має особливе значення для ядерної галузі. У традиційних проєктах заливка першого бетону під основу реактора офіційно вважається початком будівництва енергоблоку. Канадська комісія з ядерної безпеки видала ліцензію на будівництво у квітні 2025 року, а провінційна влада схвалила проєкт незабаром після цього. Фундамент став фізичним підтвердженням реальності будівництва – першого нового реактора в Онтаріо з початку 1990-х років.
Чому реактор такий компактний
BWRX-300 – це киплячий водяний реактор потужністю 300 мегават, що приблизно втричі менше за стандартні блоки великих АЕС. Розробники називають його реактором десятого покоління, що вказує на еволюцію технології киплячих водяних реакторів. Конструкція базується на безпековій концепції більшого реактора ESBWR, який уже сертифікований у США.
Особливість BWRX-300 полягає в тому, що він охолоджується природною циркуляцією води без використання електричних насосів. Реактор розміщується в захисній оболонці під землею, а весь енергоблок займає площу близько двох футбольних полів – приблизно 130 на 60 метрів. За оцінками GE Vernova, будівництво наступних реакторів після першого може тривати від 24 до 36 місяців.
Однак є й виклики. Реактор працюватиме на стандартному слабозбагаченому урані, який використовують більшість АЕС у світі. Водночас канадські реактори CANDU традиційно використовують необагачений уран, тому країна не має власних потужностей для збагачення палива. Це означає, що поки що паливо для нових реакторів доведеться імпортувати.
Чому цей проєкт називають "першим" з обмовками
Хоча проєкт позиціонують як перший малий модульний реактор мережевого масштабу в західному світі, важливо уточнити: Росія та Китай вже експлуатують подібні реактори, а в Аргентині триває будівництво пілотного зразка. Тому мова йде про перший реактор такого типу, побудований країною G7 і підключений до великої енергосистеми.
BWRX-300 принципово відрізняється від інших передових проєктів. Наприклад, компанія TerraPower Білла Гейтса будує реактор з натрієвим охолодженням у штаті Вайомінг, а італійські розробники тестують реактор із рідким свинцевим охолоджувачем. На відміну від них, BWRX-300 – це традиційний водоохолоджуваний реактор, зменшений у масштабі та розрахований на серійне виробництво.
Скільки коштує проєкт і що на ці гроші можна отримати
Будівництво першого реактора оцінюють у 6,1 мільярда канадських доларів, а загальна вартість інфраструктури для чотирьох блоків сягне 20,9 мільярда (близько 15 мільярдів доларів США). За ці кошти чотири реактори забезпечать 1200 мегават потужності – достатньо для 1,2 мільйона домогосподарств.
За оцінками Conference Board of Canada, проєкт додасть 38,5 мільярда доларів до національної економіки протягом 65 років і створить 18 тисяч робочих місць на рік під час будівництва. Більшість витрат припаде на канадські компанії, а близько 5% – на американські, зокрема GE Vernova.
Оператор енергомережі Онтаріо оцінює вартість електроенергії від реактора в 14,9 цента за кіловат-годину, що дешевше за альтернативні варіанти з відновлюваних джерел. Однак успіх проєкту залежить від того, чи вдасться вкластися в запланований бюджет – а це поки що ніхто не може гарантувати.
Чому за будівництвом у Дарлінгтоні стежить увесь світ
Успіх проєкту в Онтаріо може стати еталоном для інших країн. У США Tennessee Valley Authority вже подала заявку на будівництво BWRX-300 у штаті Теннессі, а Міністерство енергетики виділило на це 400 мільйонів доларів. Польська компанія Orlen Synthos Green Energy планує збудувати парк із 24 таких реакторів, а енергетичні компанії Швеції, Естонії, Угорщини та канадської провінції Саскачеван також розглядають цю технологію.
Економічна доцільність малих модульних реакторів базується на стандартизації: чим більше однотипних установок буде побудовано, тим нижчою стане їх вартість. Саме в Дарлінгтоні ця теорія пройде випробування. Якщо перший реактор буде побудовано вчасно та в межах бюджету, наступні станції стане легше фінансувати. Якщо ж виникнуть проблеми, багато енергетичних компаній можуть переглянути свої плани.
Наразі фундамент закладено, і будівництво триває. OPG використовує досвід модернізації діючих блоків Дарлінгтона, яка завершилася достроково та в межах бюджету. Однак попереду ще чимало етапів: зведення реактора, завантаження палива, отримання ліцензії на експлуатацію та підключення до мережі – все це має відбутися до 2030 року.
Західні країни десятиліттями обговорювали потенціал малих модульних реакторів. Тепер Канада першою перевіряє, чи витримає ця технологія зіткнення з реальністю.
