Найвіддаленіший космічний лазер у Всесвіті
Вчені зафіксували найвіддаленіший космічний лазер у Всесвіті
Астрономи з Південної Африки виявили гідроксильний мегамазер — потужне астрофізичне джерело мікрохвильового випромінювання, яке діє як природний лазер у радіодіапазоні. Цей об’єкт розташований далі, ніж будь-який із раніше зафіксованих подібних явищ, і відкриває нові можливості для вивчення ранніх етапів формування Всесвіту.
За допомогою радіотелескопа MeerKAT науковцям вдалося спостерігати цей космічний лазер, який випромінюється з галактики на відстані понад 8 мільярдів світлових років. Це дозволяє зазирнути у минуле, коли Всесвіт був майже вдвічі молодшим за свій нинішній вік.
У той період галактики переживали бурхливі процеси: вони активно стикалися, утворюючи зірки з неймовірною швидкістю. Нещодавно виявлений мегамазер дає змогу астрономам побачити галактику такою, якою вона була 8 мільярдів років тому.
Гідроксильний мегамазер діє як космічний маяк. Його потужне радіовипромінювання посилюється завдяки гравітаційному лінзуванню — ефекту, коли масивні об’єкти на передньому плані викривляють і підсилюють світло віддалених джерел. Завдяки цьому сигнал вдалося зафіксувати всього за п’ять годин спостережень, хоча за звичайних умов на це знадобилися б сотні годин.
Вивчення таких галактик допомагає зрозуміти процеси їхнього формування, взаємодії та еволюції. Це також проливає світло на умови, в яких утворювалися перші пари надмасивних чорних дір.
Технологічний прорив у дослідженнях
Це відкриття стало можливим завдяки унікальній чутливості та широкому частотному діапазону телескопа MeerKAT. Він дозволив астрономам одночасно виявити мегамазер і поглинання нейтрального водню під час одного спостереження.
Такі досягнення вимагають потужної обробки даних. Телескоп генерує гігабайти інформації за секунду, а для виділення слабких сигналів із далекого Всесвіту потрібно виконувати трильйони математичних операцій. Обробкою займаються спеціалізовані установи, зокрема Міжуніверситетський інститут інтенсивної обробки даних в астрономії (IDIA).
Поєднання передових технологій, конструкції телескопа та гравітаційного лінзування дає змогу вченим фіксувати об’єкти, які в мільйони разів слабші за типові радіоджерела. Це відкриває нову еру в дослідженні космічної історії.
Як мегамазери допомагають вивчати еволюцію галактик
Гідроксильні мегамазери зазвичай виникають під час злиття галактик, де можуть формуватися пари надмасивних чорних дір, які поступово зближуються. Виявлення таких систем надає астрономам унікальну можливість дослідити заключні етапи формування галактик та екстремальні умови, що породжують гравітаційні хвилі.
Це відкриття свідчить про те, що майбутні дослідження за допомогою MeerKAT та масиву Square Kilometre Array (SKA) дозволять виявляти ще більше віддалених і потужних систем. З часом такі явища можуть стати звичними інструментами для вивчення зореутворення та еволюції галактик у різні епохи.
Інші новини космічних досліджень
Астрофотограф Марк Джонстон зафіксував вражаючі кадри масивного сонячного протуберанця — хмари плазми, яка здіймається над поверхнею Сонця. Зображення демонструють динаміку магнітних полів нашої зірки, які рідко можна спостерігати з Землі.
Перебуваючи у своєму дворі, Джонстон зробив ці знімки наприкінці травня 2026 року, зафіксувавши два вражаючі протуберанці, що виривалися з поверхні Сонця.
