Росія закріплюється на територіях сусідніх країн десятиліттями
Як Росія десятиліттями закріплюється на територіях сусідніх країн
Росія систематично використовує різні механізми для закріплення свого впливу на територіях сусідніх держав. Серед них – підтримка сепаратистських рухів, військове втручання, розміщення власних контингентів та пряма окупація. Ці методи застосовувалися в різних регіонах, зокрема в Карабасі, Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії та Криму.
У Карабасі після угоди 2020 року Москва позиціонувала себе як посередник між Баку та Єреваном, спираючись на лояльну до Кремля адміністрацію. У Придністров'ї, Абхазії та Південній Осетії Росія створила подібні залежні структури. У Криму ж вона пішла далі – окупувала та анексувала українську територію, перетворивши півострів на потужну військову базу.
Система російського контролю: як це працює
Москва почала формувати такі точки опори на пострадянському просторі ще з початку 1990-х років:
- Придністров'я – з 1992 року;
- Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008 року;
- Крим та частина Донбасу – з 2014 року;
- Карабах – з 1991 року, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили під виглядом "миротворців".
Схема дій Росії майже завжди однакова: затяжний конфлікт, який Кремль розпалює та використовує на свою користь, лояльні до Москви функціонери на місцях та власний військовий контингент як гарантія контролю. За понад тридцять років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за лічені години повернув собі контроль над Карабахом, позбавивши Росію її плацдарму.
Карабах: як Росія втратила вплив
У Нагірному Карабасі Росія відводила собі роль незамінного арбітра, і довгий час ця позиція здавалася непохитною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право утримувати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости в невизнаній "Нагірно-Карабаській Республіці" обіймали особи, безпосередньо пов'язані з Москвою.
У 2022 році "держміністром" НКР став Рубен Варданян – мільярдер, якого називають "гаманцем Путіна". Раніше він очолював "Трійку Діалог", через яку, за даними розслідування OCCRP, роками здійснювалися непублічні платежі на користь близьких до Кремля фігур. Це призначення мало однозначне трактування: Москва не збиралася залишати Карабах, а прагнула ще більше укорінитися в регіоні.
Однак розв'язка настала несподівано швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, "НКР" оголосила про саморозпуск, а її керівництво, зокрема й Варданян, опинилося в бакинському СІЗО. Російські "миротворці" не втрутилися, а в червні 2024 року достроково залишили регіон. Росія настільки ослабла та втратила важелі впливу, що навіть давній союзник Москва – Вірменія – почала зближуватися з Євросоюзом.
Уроки Карабаху: як позбутися російського контролю
Повернення Карабаху під контроль Азербайджану зруйнувало один із ключових механізмів російського впливу: Москва втратила залежний режим, війська та можливість диктувати умови Баку та Єревану. В інших окупованих регіонах контроль Росії має інші форми, тому й шляхи його подолання різняться. Проте карабаський досвід демонструє спільну вразливість цієї системи.
Вплив Кремля тримається на конкретних опорах: військовій присутності, залежних адміністративних структурах та здатності нав'язувати вигідний для себе баланс сил. Щоб відновити суверенітет над власною територією, державі необхідно позбавити Москву цих інструментів контролю. Коли такі опори демонтуються, зникає й механізм зовнішнього впливу, а разом з ним з'являється можливість повернути реальний контроль над територією.
