Інфляція в Україні: причини, подолання
Інфляція в Україні: Причини зростання цін та шляхи подолання
Інфляція в Україні прискорюється не через помилки уряду чи Національного банку, а внаслідок комплексу факторів, спричинених війною. Залежність від імпорту, зруйнована енергетика, високі логістичні витрати та структурні дисбаланси економіки створюють нову реальність, де класичні монетарні інструменти вже не дають швидкого та повного ефекту.
Про причини зростання цін та ключові кроки для боротьби з інфляцією розмірковує Богдан Данилишин, голова фінансового комітету Федерації роботодавців України, у своїй колонці для РБК-Україна.
Ключові аспекти:
- Причини зростання цін: Подорожчання зумовлене війною, імпортозалежністю, дорогою логістикою та енергетичними втратами, а не лише монетарними факторами.
- Облікова ставка НБУ: Ставка Національного банку стримує інфляційні очікування, але не може безпосередньо знизити ціни на пальне чи продукти.
- Головні напрями антиінфляційної політики: Стабільний валютний курс, забезпечення паливної безпеки та диверсифікація імпорту, збільшення пропозиції продовольства, відновлення енергетичної інфраструктури, а також адресна підтримка вразливих домогосподарств.
- Умова стабілізації: Основною передумовою стабілізації є передбачувана економічна політика, а не адміністративний тиск на ціни.
Останнім часом громадськість пильно стежить за ціновою ситуацією в Україні. Зростання цін сьогодні зумовлене не "недоглядом" Кабінету Міністрів чи Національного банку, а тим, що країна перебуває у стані війни. Економіка залежить від імпортного пального, функціонує в умовах зруйнованої енергетики, високих логістичних витрат та нервових очікувань бізнесу й населення.
У березні 2026 року інфляція прискорилася до 7,9% у річному вимірі, а за місяць ціни зросли на 1,7%. Головний внесок у цей стрибок зробило пальне: його інфляція сягнула 23,4% р/р. НБУ пов'язав це з війною на Близькому Сході та подорожчанням нафти, що одразу спричинило зростання цін на транспортні послуги.
Це підкреслює важливий факт: цінову стабільність в Україні неможливо забезпечити виключно за допомогою облікової ставки. Хоча НБУ вже зробив свій крок, зберігши 19 березня 2026 року облікову ставку на рівні 15% і заявивши про готовність до жорсткіших дій у разі посилення інфляційних ризиків. До того ж, станом на 1 квітня міжнародні резерви України становили майже 52 млрд доларів, що, за оцінкою Нацбанку, достатньо для підтримки стійкості валютного ринку та фінансування 5,5 місяця майбутнього імпорту. Це є важливим ресурсом для стримування курсових та цінових шоків.
Водночас, фундаментальною причиною української інфляції є торговий дефіцит обсягом 55 млрд доларів на рік, який постійно розширюється. Торгові дисбаланси провокують локальні стрибки цін на певні групи товарів. Дефіцити доводиться компенсувати імпортом, а систематичне покриття цих дефіцитів рано чи пізно призводить до девальвації гривні, що, у свою чергу, запускає нове коло інфляції.
Проте, монетарна політика сама по собі не здатна здешевити бензин, відновити енергетику чи забезпечити врожай. Спроби уряду боротися з інфляцією виключно адміністративними методами є лікуванням симптомів, а не самої хвороби. Широке ручне "заморожування" цін було б хибним шляхом. Міністерство економіки чітко зазначає, що ціни на нафтопродукти в Україні не підлягають державному регулюванню, а ринок є повністю залежним від імпорту, тому світові коливання неминуче відображаються на внутрішніх цінах. Натомість Антимонопольний комітет України (АМКУ) вже розпочав перевірку причин подорожчання світлих нафтопродуктів та втручався у ситуацію з цінами на цукор. Це є правильною логікою: не показова "заморозка", а жорсткий контроль за конкуренцією та маржею там, де ринок може зловживати кризою.
1. Стабільний валютний курс та інфляційні очікування
Перший рецепт стабілізації цін – це не допустити розбалансування курсу та інфляційних очікувань. Україні не потрібна ані нова хвиля девальваційних страхів, ані передчасне дешеве гривневе "полегшення", яке за кілька місяців обернеться подорожчанням у магазинах. Політика керованої курсової гнучкості, до якої НБУ перейшов у жовтні 2022 року, в умовах війни залишається мало виправданою. Курс не повинен бути штучно стабільним, але й не може бути джерелом нервового шоку для імпортерів, виробників і споживачів. Поки інфляція прискорюється, головне завдання НБУ – не "допомогти всім дешевими грошима", а втримати довіру до гривні, яка з 2022 року девальвувала майже на 61%.
2. Паливна безпека як складова антиінфляційної політики
Другий напрям – паливна безпека. Коли дизель дорожчає на 15–25% за короткий період, як це фіксувалося на початку березня у матеріалах Мінекономіки, дорожчає майже все: перевезення, хліб, молоко, будматеріали, комунальна логістика. Тому уряд має діяти не через цінові заборони, а через диверсифікацію імпорту, прискорення прикордонних процедур, формування мінімальних страхових запасів, адресну підтримку критичної інфраструктури та транспортних перевізників. Пальне в умовах війни – це вже не просто товар, це нервова система економіки.
3. Збільшення пропозиції продовольства
Третій напрям – збільшення пропозиції продовольства. НБУ у березневому коментарі зазначив, що ціни на свинину та курятину сповільнили зростання завдяки збільшенню пропозиції імпортної продукції. Овочі "борщового набору" були суттєво дешевшими за торішні через розпродаж запасів, а гречка, навпаки, дорожчала швидше через низький урожай. Це свідчить, що на продовольчому ринку працює баланс дефіциту і пропозиції. Отже, антиінфляційна політика держави має починатися не з гучних заяв, а з дешевших кредитів на овочесховища, теплиці, переробку, підтримку тваринництва, страхування агровиробників та швидкого відкриття імпорту там, де виникає короткостроковий дефіцит. Водночас, необхідно стимулювати внутрішній ринок та конкуренцію серед вітчизняних виробників, що сприятиме формуванню адекватних цін.
4. Енергія та собівартість
Четвертий напрям – енергія і собівартість. Нацбанк ще у січневому інфляційному звіті попереджав, що руйнування в енергетиці тиснутимуть на ціни як через ринкові, так і через адміністративні механізми, а бізнес ще довго перекладатиме у ціни витрати на енергоавтономність. Це означає, що боротьба з інфляцією включає швидке відновлення енергооб’єктів, підтримку розподіленої генерації, кредитування енергоефективності для малого й середнього бізнесу та зрозумілу тарифну політику без шокових рішень. Дешева енергія – це завжди сильніший антиінфляційний інструмент, ніж десятки гучних нарад про "необґрунтоване зростання цін".
5. Ефективний та швидкий АМКУ
П’ятий напрям – сильний і швидкий Антимонопольний комітет України. У воєнній економіці ринки легко стають "зручними" для мовчазних узгоджень, прихованого підвищення маржі та перекладання будь-якого шоку на споживача. Якщо Комітет уже займається пальним, цукром, енергетикою та іншими чутливими секторами, то це потрібно перетворити на системну практику: регулярний публічний моніторинг цінових ланцюгів, аналіз оптової та роздрібної націнки, швидкі рекомендації, а в разі змови – не попередження, а штрафи та примусові корекції поведінки на ринку. Під час війни конкуренція – це не абстрактна теорія, а один із механізмів соціальної безпеки. Альтернативою може бути відновлення роботи Державної цінової інспекції для відповідного моніторингу.
6. Адресний захист населення замість загального заморожування цін
Шостий напрям – не загальне заморожування цін, а адресний захист людей. Найбідніші домогосподарства найбільше страждають не від індексу інфляції як такого, а від подорожчання базових речей: їжі, транспорту, ліків, комунальних послуг. Тому державі потрібні не універсальні дотації "для всіх", а точкова підтримка тих, для кого кожна гривня в магазині є ударом по виживанню. Інакше ми отримаємо класичну українську помилку: бюджетні гроші буде розпорошено, а соціальна напруга не зменшиться.
Передбачуваність як основа стабілізації
Нарешті, найважливіше. Ціни стабілізуються не тоді, коли влада починає нав’язувати свої ідеї бізнесу, а тоді, коли в країні з’являється передбачуваність. Це стосується передбачуваного курсу, податкової політики, правил на ринку пального, логістики, енергетики та конкуренції. Всі розуміють, що в умовах війни це надважке завдання. Проте, до цього потрібно прагнути. НБУ прогнозує, що інфляція за підсумками 2026 року становитиме 7,5%, у 2027 році знизиться до 6%, а до цілі 5% повернеться у 2028 році. Після цього горизонти політики можуть знову змінитися.
Однак це станеться не автоматично, а лише за однієї умови: коли монетарна стриманість Національного банку буде підкріплена сильною економічною політикою уряду, а не просто замінена нею на словах. Україні сьогодні потрібна не кампанія боротьби з цінниками, а стратегія зниження собівартості життя. Саме це має стати новою мовою економічної політики.
