Унікальний зв'язок між населенням Океанії та давніми денисівцями
Генетичне дослідження виявило унікальний зв’язок між населенням Океанії та давніми денисівцями
Гени сучасних мешканців Океанії несуть у собі відлуння часів, коли Землею ходили денисівці — вимерлі родичі людини. Нове дослідження розкриває дивовижну історію цих генів, що сягає корінням у найдавніші етапи розселення людства по планеті.
Понад 42 000 років тому перші сміливці дісталися Океанії – віддалених тихоокеанських островів, які на той момент були справжнім краєм світу. Ці першопрохідці залишалися ізольованими протягом тисячоліть. Нещодавнє дослідження розкрило давню історію їхніх генів, виявивши в них зв’язок із ДНК денисівців. Це доводить, що предками сучасних мешканців Океанії були щонайменше три різні групи давніх людей.
Початкові міграційні шляхи до цих островів пролягали через Нову Гвінею, архіпелаг Бісмарка та Соломонові острови. Згодом тисячоліттями їх оточувало лише безкрає море. На островах виростали нові гори, що посилювало природну ізоляцію племен, сприяючи розквіту безлічі унікальних мов. Хоча племена перестали розуміти одне одного, усередині їхніх геномів зберігалася спільна генетична спадщина від вимерлих родичів сучасної людини.
У новому дослідженні, опублікованому в журналі Science, вчені секвенували майже 200 геномів із 12 популяцій Океанії. Ці геноми були потім порівняні з понад тисячею інших геномів з усього світу, що дозволило отримати безпрецедентний погляд на їхню унікальну генетичну історію.
Виявилося, що геноми мешканців Океанії значно відрізняються. У їхнього населення зафіксовано один із найвищих у світі рівнів архаїчної ДНК. Зокрема, ці геноми містили приблизно в 2,5 рази більше архаїчних послідовностей, ніж геноми європейців, і значно більше денисівських послідовностей, ніж у мешканців Східної Азії. У деяких груп ця денисівська спадщина була приблизно в 25 разів більшою, ніж у середнього геному Східної Азії.
Як предки людини зустрічалися з денисівцями
Дослідники знайшли докази того, що предки мешканців Океанії успадкували ДНК від трьох різних груп, схожих на денисівців. Це переконливо свідчить про те, що їхні предки контактували з денисівцями не один, а багато разів, що вказує на довгу та складну історію взаємодії та схрещування.
Не вся успадкована архаїчна ДНК була корисною. Більша її частина, ймовірно, була нейтральною, а деяка могла бути навіть шкідливою, тому була видалена протягом поколінь природним відбором. Проте значна частина збереглася, оскільки виявилася корисною. До таких корисних генів належать ті, що пов’язані з імунітетом, метаболізмом, фертильністю та розвитком скелета.
Це не означає, що ДНК денисівців безпосередньо "наділила" людей певним типом обличчя чи статури, адже генетика рідко буває настільки прямолінійною. Однак це дозволяє припустити, що генетичні варіації поблизу генів, відповідальних за розвиток скелета, могли надавати переваги за певних умов навколишнього середовища.
Це відкриття кардинально змінює наше розуміння еволюції людини. Воно показує, що наш вид не просто заміщував інші групи давніх людей у міру свого поширення світом. Навпаки, ми зустрічалися з ними, схрещувалися, і їхні гени увійшли до нашого генофонду, а потім ця спадщина пройшла через суворий процес природного відбору.
Хто такі денисівці?
Денисівці – це вимерла група давніх людей, тісно пов’язаних із неандертальцями. Наші знання про них походять переважно з аналізу ДНК, а не з великої кількості скам’янілих решток. Вперше їхні рештки були виявлені в Денисовій печері в Сибіру. Хоча вчені знайшли дуже мало фізичних доказів, генетичні дослідження чітко показують, що їхній ареал проживання простягався далеко за межі цієї печери.
На відміну від неандертальців, чиї кістки були знайдені по всій Європі та Західній Азії, денисівці залишаються загадковою постаттю з точки зору їхніх фізичних особливостей. Проте вони залишили незгладимий слід у геномах сучасних людей, особливо в деяких частинах Азії та Океанії. Успадкована ДНК денисівців досі може впливати на такі важливі ознаки, як імунітет та адаптація до навколишнього середовища.
